Коли геройські подвиги вичерпані , а рядовий Райан давно врятований , на авансцену військового кінематографа виходять «Мисливці за скарбами » , безпорадне та рідке кіно про порятунок самої Мадонни . Публіка подустала від переможних висадок на узбережжі Нормандії і килимових бомбардувань Дрездена (ой ), тому Джордж Клуні представляє глядачам щось більш інтелектуальне і рафінована , ніж нескінченне мелькання американської гвинтівки Ем- Уан Гаранд . Протягом усього фільму намагаючись відповісти на питання про те , чи є людське життя цінніше твори мистецтва , режисер , зрештою , схиляється до негативного варіанту відповіді , пояснюючи свій вибір по- дарвінівський лаконічно: на відміну від світової культури , людство має здатність до відтворення . Тому втрата кількох бійців « невидимого фронту» з бойового крила мистецтвознавців не здається такою вже трагічною: вони віддали життя за Гентський вівтар , чого вам ще треба?

Взагалі , в драматургії у Клуні позначилися явні проблеми: по -своєму цікава і дійсно неординарна історія розсипається на кілька погано поєднуються пазлів , відданих на відкуп кожному з чотирьох мастодонтів голлівудського кіно. Звідси плутаний ритм оповідання , в певних місцях більш схожий на ниткоподібний пульс , і жанрова дисгармонія : неправдоподібна драма разом з несмішної комедією. До того ж творець не втримався - таки від класичної ляпаси по вилицювате обличчя російського Івана . Курйозність всієї постановки полягала в тому , що номінально рятуючи твори мистецтва від нацистів , по суті Френк Стоукс і Ко оберігали їх від радянських мародерів , які на правах найбільш постраждалої сторони (у фільмі згадується 20 млн. загиблих) привласнювали собі всі знайдені художні артефакти. Говориться навіть про якісь « трофейних бригадах » , сформованих в Радянському Союзі , при слові про які герой Клуні з придихом морщиться : «О хосподи ». На тлі цих наметах стерв'ятників - саме такими постають у фільмі солдати Червоної армії - фриц у формі СС виглядав витонченим аристократом з замонокленним оком.